Полон, чи, можливо, привласнена історія?
09.08.2022 13:38

У місцевій газеті «Тиждень» Павла Зленка нещодавно вийшов матеріал «У ворожому полоні» про Валерія Парталу. Нагадаємо, що ця особа є депутатом районної ради від політичної партії «Наш Край», яку на місцеві вибори особисто вів Андрій Деркач - його Служба безпеки України звинуватила у державній зраді.

У  згаданому матеріалі читачам показують наче героєм людину, яка, можливо, є елементарним зрадником, адже ще одного члена «Нашого Краю» - депутата Охтирської районної ради й друга В.Партали – Олександра Курпіля підозрюють у державній зраді. Про все це – далі…

Тож у статті розповідається про «допити, тортури, погрози розстрілу», яких під час окупації Тростянеччини нібито зазнав один із членів «Нашого Краю» – Валерій Партала.

Після прочитання, у багатьох читачів вона викликала ряд питань: чи це правда, чи, можливо, вигадана й перекручена розповідь, лише прикриття за чужою історією? Беручи до уваги певний суспільний резонанс, який викликали подробиці (про які В.Партала чомусь повідомив лише зараз, через більше ніж три місяці), беремось проаналізувати їх і ми, аби разом спробувати зіставити  факти, про які повідомлялось, із логікою та хронологією подій.

Щодо перебування В.Партали у полоні ми вже писали раніше.

Уже тоді не лише у нас, журналістів, а й у читачів виникли сумніви: яким чином посадовцю (В.Партала досі обіймає посаду заступника голови районної ради) вдалось повернутись з так званого полону живим, навіть без тілесних ушкоджень!?

І це у  той час, коли знущання над іншими полоненими залишили по собі вогнепальні поранення, зламані кістки та ребра, виснаження від голоду та навіть відбирання крові.

«Відбитки» від перебування у полоні залишались не лише на тілі, а, звичайно ж, і на психіці, адже навіть цивільне населення допитували з пристрастю, аби «вибити» відомості про розміщення підрозділів ЗСУ, тероборони; про знаходження представників місцевої влади, ветеранів АТО, громадських активістів тощо. Тому представників влади, на нашу думку, рашисти  мали б допитувати з особливим «натхненням», адже хто, як не вони, мали найповніші та найактуальніші відомості щодо перерахованого вище.

Цей факт, на нашу думку, є важливим ще й тому, що, за словами самого В.Партали, у полон його взяли не одного, а ще й разом із Сергієм Кірічком, на хвилинку, – головою Охтирської районної ради (член партії «Слуги Народу») та його сином – поліцейським, начальником карного розшуку!

Саме на це вказують читачі, які добре вміють аналізувати прочитане, а не сприймають новину лише «поверхнево». І їхні припущення важко назвати безпідставними: кому краще відомо про те, як район готувався до війни, як не районним чиновникам; і їх прос­то відпустили живими та неушкодженими, чи цю неушкодженість вдалось отримати взамін чогось іншого?

Вказують уважні читачі й на інше: під час прочитання інтерв’ю В.Партали, не залишало відчуття ефекту Дежавю: «десь ми вже подібне чули, й до того ж, задовго до почутого від нього».

Можливо, В.Партала взяв за основу своєї історії полону розповідь когось іншого - чоловіка, який насправді був у полоні, й розповів про те, що з ним відбувалось у страшні березневі дні, раніше? Інакше чому подробиці почав розповідати майже через три місяці, а не відразу після звільнення з полону, як це робили інші?

Подробиці з інтерв’ю В.Партали дуже вже схожі на ті, про які наприкінці квітня журналістам «Слідство.Інфо» розповів Анатолій Ярош, колишній дільничний та ветеран МВС з села Гребениківка (стаття від 26 квітня 2022 року). 

Підозрілим на нашу думку є те, що А.Ярош в інтерв’ю жодного разу чомусь не згадує про те, що з ним у полоні були В.Партала або С.Кірічко, хоча про інших говорить доволі детально. Не згадує й про сіпльне перебування у полоні із районним чиновником Анатолій Ярош і інтерв'ю для "Суспільного Суми" (стаття від 2 серпня 2022 року). Щоправда, В.Партала розповів про те, що А.Ярош підтвердив йому по телефону, що вони були у полоні разом, та чи міг він це знати точно, якщо у всіх були міцно зав’язані очі?

Далі пропонуємо досконаліше вивчити те, про що розповів В.Партала Павлу Зленку. Фактично, Валерій дав інтерв’ю своєму ж виданню, адже ми пам’ятаємо, як раніше В.Партала разом із О.Курпілем неодноразово доводили, що є журналістами «Тижня», демонструючи відповідні посвідчення журналістів. Сам П.Зленко називає себе «військовим» журналістом та вказує на те, що історію полону свого колеги разом з однією зі столичних журналісток передали на розгляд, лише уявіть, Міжнародного суду в Гаазі!

На що ж, можливо, не звернули увагу журналісти, але це зробили уважні читачі?

 «…розповів про тортури…»

Окупанти катували цивільних у Тростянці, бувало й вбивали, з особливою жорстокістю. Зафіксовано щонайменше 20 таких випадків. На місці злочинів було виявлено кийки, кайданки, металеві кліщі та одяг потерпілих зі слідами крові.

Запитували у полонених крім іншого і щодо можливого місця перебування представників місцевої влади. Тому дивно, що допити схоплених представників районної ради були надто вже «щадними» у порівнянні з іншими.

Те, що називає тортурами В. Партала сам же описує так: «Наділи на руки кайданки, ноги та очі зав`язали скотчем і кинули у підвал…», допит у Тростянці називає «коротким» (і це при тому, що росіяни знали – перед ними керівництво району!) – «коли дізналися, що двоє з затриманих, керівники районної ланки – відразу ж заарештували».

Зовсім про інші тортури та їхні наслідки розповідають ті, кого відпустили з полону…

Мали зброю з перших днів війни?!

«… у перші дні повномасштабного вторгнення військ рф в Україну, Валерій Партала, як заступник голови Охтирської районної ради, отримав зброю…». Про це повідомив у статті сам В.Партала.

Цікаві дані… Виходить, що зброю отримало, як мінімум, керівництво району. Тому логічно припустити, що тростянчани Сергій Кірічко, Валерій Партала зброю мали з перших днів війни. Можливо, мав її і син С.Кірічка, як поліцейський.

Можливо, всі вони перебували у Тростянці зі зброєю. «Після того, як міст через річку Ворскла, що у Климентовому, підірвали, а Тростянець був окупований ворогом, посадовець залишився «відрізаним» від місця служби і тому перебував у Тростянці». – Пише Зленко зі слів В.Партали. Далі додає: «Жив в одній квартирі з колегою по роботі - Сергієм Кірічком і його сином».

Отже чиновники, які відповідають за весь район, включаючи й Тростянецьку громаду, отримують зброю… Згадаймо, як під час районних нарад перед вторгнення військових рф і керівництво Охтирської РДА, і Охтирської райради запевняло: Тростянцю ніщо не загрожує, досить організувати територіальну оборону (ТрО) у Охтирці, цього вистачить, аби захистити увесь район.

Як тоді не переконував міський голова Тростянецької територіальної громади щодо необхідності організувати ТрО й у Тростянці, але у відповідь знову ж отримав щось на кшталт: не переживайте, ми вас захистимо…

Через це Тростянець зброю так і не отримав, але її, як тепер ми вже знаємо, отримали ті, хто обіцяв місто, до того ж, яке для них є рідним, захистити! І керівництво району її отримало - для протидії росіянам…

Чи могли чиновники привезти зброю з собою у Тростянець? Міст через Ворсклу у Климентовому ЗСУ, щоб завадити пересуванню російських військ, зруйнували 25 лютого о 17:00, Тож теоретично, чиновники могли забрати зброю з Охтирки навіть якщо раніше залишили її там на зберігання. Тим більше, сам В.Партала раніше писав про те, що хоча «Міст у Климентовому було уже підірвано, але існував відомий нам маршрут, яким можливо було дістатись». У матеріалі ж П.Зленко вже намагається переконати в тому, що «посадовець залишився «відрізаним» від місця служби і тому перебував у Тростянці»… І тут ми бачимо першу неправду: ««відрізаним» від місця служби» він таки не був…

Якщо знав дорогу, значить, могли б з головою райради і зброю забрати, і для тростянчан її доставити, адже владі району її отримати, мабуть, було б легше; й в Охтирку могли б привозити військовим безцінні розвіддані про ворога, зібрані у Тростянці; й допомагати цивільних з Тростянця евакуювати цим маршрутом?

Можливо, про дорогу «довелось забути» через те, що в Охтирці тривали бої, й треба було ставати її обороняти? Чи не легше було до певного часу В.Парталі ходити по окупованому Тростянцю, як і його другу та однопартійцю О.Курпілю, якого зараз звинувачують у державній зраді та співпраці з ворогом? Про останнього, мабуть, не випадково розповідають, що він під час окупації був мов «гауляйтером», з ним мали узгоджувати свої дії всі служби громади, інакше росіяни виконувати роботи їм не дозволяли.

Тож якщо районні посадовці отримали зброю – значить готові були стати на захист. Погодьтеся, в цьому випадку логічніше, що зброю беруть із собою. То чому ж тоді не стали на захист?

В.Партала та Сергій Кірічко проживали в одній квартирі, з ними – син останнього - поліцейський. У всіх могла бути зброя. Тому, могли б стати основою для загону, який би зміг чинити супротив ворогу.

У Тростянці зі зброєю міг перебувати й інший заступник Охтирської районної ради – Юрій Слабоспицький (ОПЗЖ). Багатьом відомо, що він має відмінний досвід стрільби зі зброї.

На жаль, тростянчани так і не почули про героїчне протистояння ворогу цим загоном, який могли б зібрати «патріоти від райради». І цей момент В.Партала чомусь залишає поза увагою…

Доки тростянецькі чоловіки ладні були виходити проти ворога з рушницями та «коктейлями Молотова», партизанили та, ризикуючи життям, збирали розвіддані, які передавали ЗСУ, у місті могли бути озброєні автоматичною зброєю керівники району, які «відсиджувалися» у квартирі?

Займались чимось важливішим?

У своєму інтерв’ю В.Партала ледь не півколонки приділяє розповіді про тяжкий побут у місті, де точиться війна. Описує так, ніби інші тростянчани, які залишались у окупації, продовжували жити в умовах мирного життя.

«Не було ні світла, ні тепла, ні води. Приміщення зігрівала лише плитка на кухні, а з електрикою весь їхній багатоквартирний будинок виручав один побутовий генератор. Щоб він працював, потрібен був бензин. Ось і вирушали час від часу троє чоловіків у його пошуки по найближчих околицях, де постійно патрулювали ворожі російські патрулі».

Так ось же він – героїзм! «Вилазки» за пальним...

Але давайте звернемо увагу на інше: районні посадовці, як бачимо, мали те, чого багато хто на той час вже не мав – електрику від генератора, що дозволяло їм користуватись мобільним зв’язком та інтернетом.

Це мало б давати їм змогу добряче допомогти ЗСУ, інформуючи про перебування ворога у Тростянці, надаючи оперативні розвіддані про перебування та пересування ворога; робити звернення до мешканців району, як від районної влади. Але, схоже, якраз цим вони й не займались…

Жалісливості В.Партала додає тим, що робили це задля того, аби «допомогти хворій на астму дівчинці, щоби вона продовжувала процедури з інгалятором». Добра справа має місце, але її можна було поєднувати ще з важливішими, які належить вирішувати керівництву району! Здоров’я дівчинки – це святе, але на волосині тримались життя тисяч мешканців Охтирщини, які очікували дій і від керівництва району!..

Ідеш у партизанський рейд – не забудь посвідчення?

Окрему цікавість і здивування у багатьох викликало те, як В.Парталу та С.Кірічка затримали росіяни…

Одна з їхніх «вилазок», зі слів заступника голови райради, виявилася невдалою. «… Їх помітили російські снайпери з вежі на території неподалік розташованого елеватора. Росіяни, погрожуючи відкрити вогонь, змусили їх лягти на землю. Відібрали телефони та документи. Коли дізналися, що двоє з затриманих, керівники районної ланки - відразу ж заарештували». – Описує почуте П.Зленко.

Звідки росіяни дізнались щодо посад чоловіків? Невже у небезпечний партизанський рейд вони взяли з собою посвідчення керівників району?!

Погодьтесь, якщо це так, то, даючи такий карт-бланш ворогу, це вже могло становити загрозу всій громаді й району! Вони були серед людей, які організовували тероборону Охтирки й району й мали у подробицях відомості про її діяльність. А рашистам натомість, очевидно, найбільше були потрібні ті, хто володів цією надважливою інформацією, адже вони мали на меті терміново захопити Охтирку, аби мати плацдарм для подальшого наступу вглиб країни й до столиці.

Якщо ж посвідчень при собі не мали, то, виходить, повідомили про свою приналежність до чиновників району усно? Можете це уявити?

Що було далі в цій історії ми вже знаємо: «Наділи на руки кайданки, ноги та очі зав`язали скотчем і кинули у підвал агропереробного підприємства. Наступного ранку перевели в холодний підвал під складом».

Нічого не бачив, але добре орієнтувався у просторі?

Далі свою розповідь полонений «нашокраївець» акцентовує на тому, що їх з головою райради «розділили - розвезли в різні місця». Валерій Партала пригадує, як спочатку його та ще одного полоненого, Ігоря Карпуся, привезли на привокзальну площу.

Про що це може нам розповісти додатково? Якщо очі полоненого В.Партали  були зав’язані, то як він визначив те, де знаходиться?

Цікавим є інше – далі був короткий допит у будівлі станції «Смородине», після якого «їх посадили у мікроавтобус і відвезли в Боромлю».

На тривалість допиту ми вже звертали увагу… Вона є досить дивною, адже оскільки В.Партала мав надважливі відомості для ворога, анкетними даними допит затриманого навряд чи б обмеживсь, а якби б рашисти не отримали потрібної їм інформації – чи не перейшли б до катувань, якими здатні «розв’язати язика» навіть найвитривалішим?

Певні підозри викликає й те, що в розповіді Валерія Партали надто мало конкретики. Він не уточнює, хто його допитував, про що запитували, що він відповідав.

Представник керівництва району був би кориснішим їм на місці, у Тростянці, поб­лижче до стратегічно важливої Охтирки. Натомість В. Парталу чомусь вирішили відвезти подалі – в Боромлю.

Можемо припустити, що це сталось через те, що туди з Тростянця після зав­даних Збройними силами України втрат росіянці вимушено відступали,  втікав весь командний склад росіян.

У Боромлі вивезеного з Тростянця В.Парталу нібито «кинули у металевий вагончик розміром півтора на два метри», який «був весь у дірках від осколків, тому полоненим можна було зорієнтуватися, що вони перебували на території ПМК-145».

Орієнтуватись таки зі слів Партали він міг. Хоча вже в наступному реченні говорить про те, що «ніхто нікого не міг бачити - на голові у всіх по саму шию натягнуті шапки і все це наглухо ще обв`язувалося скотчем». Що це, якщо не надздібності – бачити дірки від осколків, коли очі зав’язані «наглухо»? Чи знову неправда?

«Було нас там не менше восьми чоловік».

Описуючи те, що відбувалось далі, В.Партала розповідає: «Руки і ноги теж були міцно зав`язані. Щоб хоча б поворухнутися, потрібно було питати дозвіл вартового. Всі лежали. Кількох людей я пізнав по голосу. Один з них - Гребениківський староста Олексій Вінніченко».

Як не дивно, В.Партала, як на свідка, вказує саме на Олексія Вінніченка, але чи не тому, що добре знає - доля старости, на жаль, досі залишається невідомою, тому й підтвердити чи заперечити словам В.Партали не зможе.

Але на що варто б звернути пильнішу увагу?

На нашу думку, маємо факт, який добре вказує на те, яким було відношення ворога до представників влади, навіть невисокого рангу. Староста з полону не повернувся, а заступник голови районної ради ворогам був не потрібним, тому його, врешті, відпустили?

У багатьох це теж викликало підозру: якщо В.Партала – член партії, яка відома співпрацею з росіянами, чи не «підселили» його до інших полонених спеціально, аби почути від них щось важливе через «свого»?

Чому В.Партала розповів подробиці лише зараз, з таким запізненням? Чому він так активно почав збирати можливих свідків?

Одним із таких він називає й вже згадуваного нами Анатолія Яроша: «Також пізніше я взнав, що разом був і Анатолій Ярош. Пізніше я зателефонував йому і він також підтвердив, що ми разом були у полоні».

Чому так важливо було зателефонувати А.Ярошу та отримати підтвердження від нього? Можливо, тому, що саме його історія стала основою для «легенди» В. Партали пізніше? Адже чиновник міг легко прочитати її в Інтернеті ще у квітні. Чи міг Анатолій Ярош бачити саме В.Парталу, адже у нього були зав’язані очі? Можливо, він підтвердив спільне перебування у полоні лише тому, що почув знайомі йому факти?

В.Партала більше розповідає про нелюдські умови перебування в полоні, менше про те, що від нього вимагали вороги. Зокрема, розповів про те, що «цікавились різними темами, наприклад, питали про «таблицю позивних», або «де знаходяться джевеліни»?».

Погодьтеся, й цього разу допит якось мало нагадує той, який відбувається між ворогом та представником влади, країну якої окупант намагається захопити…

«Цього я не знав, а знав би - не сказав. Запитували і про підрозділи «нацистів» у Тростянці, - каже Валерій». Це наступна цитата, й знову в нас на неї виникає питання-репліка: «Невже ворога так цікавив Тростянець з його «нацистами», й зовсім рашистів не цікавила Охтирка, про яку В.Партала міг би їм розповісти немало, а саме це ж їм було потрібне, щоби її таки окупувати?!

Чоловік знав багато чого з того, що відомо небагатьом:  щодо розміщення в ньому сил самооборони, де стояли військові частини, й вони в нього нічого не питали про це, хоча знали, що він заступник районної ради? Хтось може в це повірити?

Не дивно, що для багатьох ця історія видалась дивною. Після розповіді  В.Партали щодо допиту, у багатьох перед очима виникає наступна картинка допиту: «Знаєш? – НІ! – Тоді йди собі…»

Чи може В.Партала щось не договорює, або, й взагалі - обманює?

Далі історія В.Партали – один в один те, про що ще в квітні розповідав А. Ярош.

«За кілька днів у Боромлі частину полонених щільно завантажили в БТР, одного кинули під ноги, двох зверху на руки і повезли в невідомому напрямку. Їхали понад три години. Є припущення, що возили їх на територію рф, погрожували, що їдемо до кадирівців, які їх різатимуть на шматки». – Переповідає свого колегу Павло Зленко.

За словами «нашокраївця» на території рф їх «теж допитували, били, а вранці знову повезли в Боромлю і кинули в той же вагончик. Ввечері того ж дня орки вивели мене і ще трьох полонених з вагончика, поставили, як на розстріл».

Подробиці того, чи став він свідком вбивства, чи ворог стріляв у повітря, знову ж таки, не розповідає. Жодної конкретики й щодо того, про що допитували у росії. Невже навіть у ерефії постать заступника голови районної ради  - району, який так
натхненно намагались взяти орки, зрівнюючи Охтирку з землею, досі залишалась для них нецікавою?!

Далі «туманно» продовжує розповідати про те, що разом ще з одним полоненим його «вкинули в якийсь автомобіль і повезли. За кілька хвилин автомобіль зупинився, нас вивели з машини і наказали дорахувати до ста, потім зняти шапки і йти у напрямку, куди ми стояли обличчям.  Коли я зняв шапку, то побачив, що знаходжусь на трасі Боромля-Тростянець у напряму до міста кілометрів за десять до нього».

Дивний якийсь полон, з якого, мов у дитячій грі: варто дорахувати до ста, доки противник встигне сховатись, й ти вільний…

Відомо, що відстань від Боромлі до Тростянця близько 16 кілометрів. В.Партала вказує на відстань значно коротшу, значить, його б мали висадити ближче у нап-рямку до Тростянця. Та й якщо так – попереду був  ворожий блокпост.

«Біля Маківського лісництва нас зупинив лнрівський блок-пост, поклав на землю, обшукав і згодом відпустив». Якщо уважно прослідкувати за прочитаним – подія відбувалась увечері. Але й тепер у ворога не викликало підозри те, що чоловіки йдуть трасою? Варто лише згадати, як за подібне людей розстрілювали серед білого дня. Так, до речі, загинув фермер Олександр Кулібаба з Білки, їдучи на авто. 

Знову ж таки, з ким В.Партала повертався – не вказує. А це ж бо має бути важливий свідок, який вже точно бачив його обличчя, адже на той час пов’язки було знято.

У підвалі, де й поворухнутись не можна було, встиг познайомитись і з сільським старостою, і з А.Ярошом, а з чоловіком, з яким повертався у Тростянець – ні? Дивина, та й годі…

Чому чоловіків безперешкодно пропустили через ворожий блокпост увечері – не говорить. Можливо, В.Партала мав пароль від росіян?

Й головне - посадовця «били та катували» в Тростянці, Боромлі та в росії, але в Тростянець він повертається без ушкоджень, навіть до лікарні не звертався.

«Чому Валерія Парталу та деяких інших полонених орки відпустили, ні він, ні інші полонені не знають. … Думаю, що свою роль відіграло і те, що знаходили орки під час обшуку або що бачили у наших телефонах». – Пояснює Павло Зленко.

Далі – цікавинки в стилі В.Партали: його смартфон, то зламаний, то його досліджують орки, то він знову не працює й його взагалі загубили рашисти…

«Я свій (Смартфон. – Примітка редакції) поклав у кишеню перед виходом, він  був зламаний, тим паче росіяни загубили його ще під час обстрілу на вокзалі».

Яким чином В.Парталі допоміг телефон, адже ознайомитись із його змістом рашисти не змогли б у Боромлі чи росії, бо росіяни ЗАГУБИЛИ його ще під час обстрілу у Тростянці, та й перед тим він вже був «зламаний»?!

Можемо припустити, що в разі, якби смартфон був і росіяни почали б вивчати його, то могли б знайти багато чого, що б дійсно могло допомогти: вистачило б того, що могло би підтвердити проросійський настрій українського чиновника.

Так, можливо, саме звідси така лояльність до полоненого, якщо полон таки був? Відчули, що перед ними може бути «свій», який виступає проти місцевої влади й зможе допомогти ліквідувати її та встановити нову?

Врятувала таки «проросійкість»?

На це, мов вказує й сам В.Партала: «З долею іронії, але можу сказати, що врятуватися допоміг і наш мер та його оточення, які заполонили Інтернет безпідставними звинуваченнями мене у проросійській позиції, з вимогами посадити мене за грати за участь у заходах до 9 травня та інші».

«Думаю, прочитавши таке про людину, росіяни, імовірно, не побачили в ньому якоїсь загрози для себе». – «Возвеличує» подвиг свого товариша П.Зленко.

Місце черговій підозрі: якщо росіянці повірили в те, що В.Партала може бути проросійськи налаштованим (про це можемо «запідозрити» й ми, адже в проросійську партію просто так українці навряд чи вступають), то чи не для того й відпустили, аби, надавши певні вказівки, той далі займавсь  проросійськими діями у районній владі?

Що ж було після повернення з поки що не підтвердженого полону?

Після повернення в Тростянець В.Партала продовжив займатись тим, чим раніше, й що його, можливо врятовувало від смерті: ще більшою критикою влади Тростянця й  голови громади Юрія Бови.

Очільника територіальної громади проукраїнського мера, якого запрошують в ОБСЄ та Раду Європи, В.Партала з проросійського «Нашого Краю» навіть звинувачує у державній зраді, вимагаючи терміново звільнити з посади.

Наскільки відомо, після свого звільнення, якщо було місце полону, чоловік не став на захист Батьківщини, не відомо й про те, щоб він займався вирішенням гуманітарних питань, чи тих, які б допомогли мешканцям Охтирського району. Максимум зусиль – сприяти тому, аби  змінити владу у Тростянці?

Ось це – його героїзм і служіння Україні?

Про полон і материнство…

Що відчуває мама, син якої потрапив у полон? Жінка у розпачі, б’є у всі дзвони, аби знайти сина й повернути додому живим…

Дана репліка не задля того, аби обговорювати відчуття конкретної мами, а лише для того, щоб натякнути на ще одну дивину.

Мама В.Партали, Наталія, давно проживає закордоном. Це не заважає жінці здалеку бачити всі «проблеми» й аби висвітлювати все (скоріше, виключно) негативне у Тростянці, курує роботу інтернет спільноти «Тростянець без обмежень». Ту саму, з якої раніше головний «нашокраївець» Тростянеччини М.Мірошніченко вітав з днем народження путіна, ділився проросійськими матеріалами та, навпаки, такими, які дискредитували українську націю, владу та армію… Раніше серед редакторів сторінки значились і В.Партала і його товариш О.Курпіль, але потім вони якось «раптово» зі списку зникли... Можливо, через те, що сторінка потрапила в поле зору СБУ?

Що ж викликає подив? Редактор сторінки – мама В.Партали, маючи кілька тисяч підписників серед тростянчан і боромлян чомусь не повідомляла про зникнення сина, про його перебування у полоні та навіть про його повернення.

Надактивна жінка в інтернет мережі чомусь жодним чином не відреагувала на пропажу сина?.. Можливо через те, що для переживання не було причин?

Питання, питання й питання... Добре, аби відповіді на них почали би шукати не лише журналісти та читачі, а й відповідні служби. Адже щось, мов натякає, що й зараз ми проаналізували разом із вами лише верхівку від айсберга.

Популярні новини

Коментарі

Завантаження...